Природа людської допитливості зрозуміла – кожному хотілося б збагнути  таємниці зниклих у віках матеріальних і духовних культур. Часто ця допитливість живиться відчуттям власних коренів, тими незримими ланцюгами, які пов’язують людину з її «малою батьківщиною». Звичні місця нашого проживання вздовж і впоперек стоптані ногами багатьох поколінь людей, які тяжко працювали, багато воювали, ростили дітей, про щось мріяли. Підняти бодай краєчок завіси над минувшиною – значить осягнути масштаби відстані між минулим і сучасним, усвідомити ціну, заплачену за те, що прийнято йменувати прогресом.

Сьогодні існують різні теорії виникнення міст: вотчинна (міста – центри феодальних маєтків), общинна (міста виростають із сільських громад на основі розвитку ремесел і торгівлі), соборна (міста виникають як укріплені пункти для захисту від зовнішнього ворога), політико-правова (міста насаджуються згори як територіально-управлінські центри) тощо. Всі ці підходи мають право на існування, але продуктивніше розглядати різні чинники містоутворення в сукупності. Міста могли виникати як оборонні форпости або як фіскальні центри, але в будь-якому випадку процес розмежування міста і села йшов насамперед по лінії відмежування ремесел і торгівлі від землеробства та розвитку ринкових відносин. За спостереженнями науковців, міська історія налічує як мінімум 600 століть. Як відомо, міста виникали переважно на берегах річок і на перехрестях караванних шляхів, і від того, наскільки вдало обиралося місце «проживання», величезною мірою залежала їхня доля. 

Історія міст і сіл як самодостатній об’єкт наукових студій поки що не  досягла належного відображення у вітчизняній історіографії. Натомість значно вагоміше вона представлена в історико-краєзнавчій літературі. Щодо  науково-краєзнавчого історіописання Калуша, то сьогодні наше місто має вже певні досягнення. Вийшли друком книги вченого-історика Володимира Грабовецького «Історія Калуша. З найдавніших часів до початку ХХ ст.» (Дрогобич, 1997) та краєзнавця  Михайла Коломійця «Історія Калуша та Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах» (Брошнів, 1996). Цей дослідник зібрав цікавий фактографічний матеріал про Калущину але, на жаль, не вказав його джерельного походження. Залюднення Калущини розглянуто в праці історика Петра Сіреджука «Історія заселення Галицької землі у XІV– XVІІІ ст.» (Львів, 1987), в якій учений обґрунтовує передумови та процес заселення краю і, зокрема, торкається питання першої писемної згадки про Калуш. Методологічну цін­ність має дослід­жен­ня Ярослава Вірменича «Істо­рія міст і сіл як дослід­ницький об’єкт». 

Найдавнішій історії нашого міста присвячено низку статей у періо­дичних виданнях. Заслуговують на увагу публікації дослідників О. Малярчука, М. Миронюка, Б. Тимківа та ін. Так історик О. Малярчук запропонував нову версію походження назви «Калуш». На його думку, на місці нинішнього Калуша було прадавнє святилище «Чорного тура». В цьому словосполученні, на думку дослідника,  важливим є перший елемент – kala, що в перекладі із санскриту означає «чорний», від якого утворилися такі назви гідронімів як Калка, Кальник, Кальна, Калюс, Кальміус та ін. Звідси й Калуш отримав свою назву. Водночас Чорний тур у стародавніх мешканців нашого краю вважався втіленням досконалої краси й нездоланної могутності. Однак, на наш погляд, ця гіпотеза потребує ґрунтовнішого підтвердження археологічними матеріалами.

Як відомо, заселення території сучасної Калущини тривало від найдавніших часів. Окремі поселення тут існували в княжу добу. В XV ст. процес залюднення краю активно продовжувався. Цьому сприяли природні умови та економічні  чинники, а саме: родючі землі в долинах рік, широкі можливості для заняття рибним промислом та зручність транспортування товару річковими артеріями – єдиними шляхами сполучення, бо гужові дороги тільки починали розвиватися. 

Важливим фактором заселення краю були поклади солей, виявлені на Калущині ще в 1387 році. Це дало поштовх розвиткові солеварного промислу, а він, у свою чергу, також сприяв появі нових населених пунктів. 

Саме з цим промислом дослідники пов’язують виникнення міста Калуша. Тому вірогідним може бути припущення, що село Калуш було засноване в другій половині XІV ст. завдяки соляним вікнам (соляним джерелам). Однак, на жаль, до цього часу документальних свідчень про це немає, так само не виявлено, на даний час, й князівської чи королівської грамоти на володіння селом Калуш. Єдиним документом,  де вперше  мовиться про це поселення, є  запис в «Актах гродських і земських» (фото 1), датований  27 травня 1437 роком (№ 213, с. 25), в якому згадується шляхетний і родовитий королівський підданий Драгуш із Калуша, що виступає позивачем у судовому процесі проти шляхетного Митька із Куроша. Згаданий Драгуш погодився внести належну судову плату за остаточне вирішення спірного між ними питання. Власне, це й є та перша письмова згадка, від якої починається писана історія нашого міста, котре тоді мало статус звичайного села. При цьому слід пам’ятати, що насправді  поселення Калуш могло існувати набагато раніше від його першофіксації в джерелах.

Хоча сьогодні дата 27 травня 1437 року вважається загальноприйнятою першою писемною згадкою про Калуш, проте існують й інші міркування з цього приводу. Наприклад, львівський історик Петро Сіреджук у своїх дослідженнях зазначає, що Калуш уперше згадується в 1440 році. 

Значна кількість  джерел із серед­ньовічної історії Калуша на сьогодні ще не опрацьована істориками. Без перебільшення можна сказати, що в цій царині «поле ще не оране», а отже широким залишається й простір для пошуково-дослідницької діяльності. Та повернемося до історичних обставин заснування  нашого Калуша.

Важливим фактором виникнення нових поселень на Прикарпатті було прагнення королівської влади мати свою опору на захоплених галицьких землях, якою стали польські шляхтичі-колоністи та місцеві магнати, котрі почали отримувати за військову службу королівські маєтки. Цьому сприяла  й надавча політика перших Ягеллонів. Так, упродовж першої половини XV ст. в умовах гострої нестачі готівки одним із головних елементів  правління та важливим джерелом поповнення доходів монаршого двору Польської держави були застави королівських маєтків в обмін на грошові позики, які пропонувала шляхта. Цим й пояснюється та обставина, що Калуш, як королівська власність, часто переходив від одних управителів до інших. Із актових матеріалів того часу відомо, що село Калуш належало до  королівщин, тобто до маєтків королівського домену, і входило до складу  Галицького староства (утворене 1387 року). Управителем  Калуша в 1438 році був шляхтич на ім’я Мартин, а з 1 травня 1447 року він перейшов у володіння вельможного пана Миколи Парави з Любліна. Від 1460 до 1634 року Калуш із навколишніми землями посідала родина давньоукраїнського походження Ходечів із Ходча. 

За адміністративним поділом XV ст. Калуш, а згодом Калуське староство входили до Галицького повіту, Галицької землі, розташованої на південному сході Руського воєводства, утвореного в 1434 році. 

Цікаво відзначити, що саме від 1447 року село Калуш згадується в актах  разом із місцевою солеварнею (жупою). Наступна згадка про цей промисел відноситься до 1464 року, коли  король Казимир ІV Ягеллон (1447-1492)  подарував калуському костелу в ужиток вареницю солі (солеварню). Власне, перші соляні жупи  дали поштовх до того, що невеличке село Калуш поволі перетворювалося на містечко. Водночас даний вид виробничої діяльності підтверджує гіпотезу про походження назви поселення від природних соляних джерел – «калюш», неподалік яких воно знаходилося. 

За даними Володимира Грабовецького, до середини XVІ ст. у Калуші  проживало 40 сімей. У громадському житті давніх калушан панував звичай: сільський старійшина, тіун або отаман та інші старці управляли селом, керуючись звичаєвими нормами копного суду. Громада сама вибирала голову, розділяла землю, а суперечки вирішувала вічем. Вона також захищала своїх односельців перед польськими урядовцями. В 1435 році в краї повсюдно запроваджено польське право та польські суди. До кінця XV ст. скасовано рештки староукраїнського вічевого порядку. Для закріплення своїх позицій польський уряд заохочує створення римо-католицьких парафій. У Калуші це було позначено будівництвом римо-католицького костелу 1469 року, при якому від 1478-го діяли лікарня та школа. 

Подальший економічний розвиток Калуша пов’язаний із його поступовим переростанням у місто, де поняття «місто» слід розглядати як автономний союз, громаду з особливими політичними й адміністративними установами. Різниця між економічним і політико-адміністративним визначенням міста  принципова – бо лише в останньому сенсі місту належить особлива міська територія. Для міста, як економічної категорії, головним способом регулювання прибутковості є домоволодіння, а земля тут є лише додатком,  тоді як адміністративна роль міста значною мірою визначається територією. Проте історичний розвиток  Калуша як міста – це вже  окрема розповідь. 

Отже, виникнення Калуша як міста узгоджується з общинною теорією утворення міст, згідно з якою міста виростають із сільських громад на основі розвитку ремесел і торгівлі. В нашому випадку поява міста Калуша стала результатом еволюційного переростання сільського поселення в міське  внаслідок зростання чисельності населення в зв’язку із розвитком соляного промислу, а згодом  – і будівництвом фортифікаційних укріплень.   

Хай там як, але витоки вітчи­зняної міської традиції варто наполегливо досліджувати, і треба сподіватися, що майбутні археологічні знахідки на території Калуша та в його околицях принесуть ще багато відкриттів, які  дадуть змогу переосмислювати уявлення про роль міста в далекій давнині. 

Іван ТИМІВ, історик, викладач ВПУ №7

Західний вісник ⁴